Ярина ЛАЗЬКО: Наш гість – колишній прем’єр-міністр України, колишній міністр оборони Юрій Єхануров.
Цими днями в Україні не спокійно. Сьогодні тисячі людей зібралися біля стін Кабміну з протестами виплатити законні пенсії та соціальні надбавки. Втім, локальні мітинги відбуваються по всій Україні. Мітингують ліквідатори Чорнобильської аварії, учасники бойових дій в Афганістані, діти війни, підприємці, представники інших громадських організацій. Донецькі мітингувальники навіть закликали сьогодні виходити на акції протесту представників всіх регіонів. Втім, чітко і зрозуміло дали пояснення у Кабінеті Міністрів України. Хоча пенсії чорнобильцям і піднімають до 5 тис., але грошей в Державному бюджеті немає. Ці акції зможуть перерости у щось більш серйозне: загальнонаціональні мітинги, страйк, бунт, революцію?
Юрій ЄХАНУРОВ: За останні 10 років, напевно, вперше ці протести носять суто економічний характер. Туди політиків не дуже допускають. Вимоги – не політичні, а економічні. Це серйозне явище, якого в нас ще не було. Раніше політики очолювали таке. Давно вже треба було навести якийсь лад в нашому соціальному господарстві з точки зору пільг. Це почали незграбно цього року, сколихнули пенсіонерів, пільговиків. В першу чергу, дуже непопулярний захід, який треба зараз здійснити, щоб розрядити обстановку – це монетизація пільг. Діюча система пільг в натуральному вигляді призводить до того, що в цьому господарстві немає порядку і не зрозуміло, кому чого скільки платити. Наприклад, пільгами на проїзд в місті користуються, а в селі не можуть скористатися. Наяву ми бачимо таку соціальну несправедливість. Тому треба вирахувати і виписати ці пільги в реальних межах Бюджету, який ми маємо.
На думку більшості населення політика реформ знаходиться на межі провалу. За даними нещодавнього опитування Центру О.Разумкова 64,7% громадян України вважають, що ефективні реформи або не проводяться, або, що вони проводяться, але не так, як слід. До того ж, серед цих громадян 23,6% вважають, що реформи зазнають невдачі через те, що "всі, хто має змогу намагаються вкрасти", а ще 22,4% переконані, що "впливові фінансово-промислові групи зацікавлені в збереженні існуючої ситуації".
Переламати антиреформаторський тренд в суспільній думці можливо. Але для цього потрібно здійснити секвестр напрямків модернізації країни. Необхідно перейти від "реформаторського гігантизму" до визначення кількох пріоритетів, реалізація яких могла б показати суспільству спроможність влади до успішних дій, а також продемонструвати позитивну віддачу від реформ.
На цей допис мене надихнув учорашній прямий ефір на 5 каналі. Тема чергової річниці Універсалу, як виявилося, актуальна і сьогодні і, думаю, буде актуальною в найближчі роки. Мова йде про те, що для подальшого розвитку країни політичні сили повинні навчитися домовлятися навколо спільної мети – майбутнього країни. У разі, якщо домовлятись не вміємо чи не можемо – маємо піти і відкрити дорогу для молодих політиків, більш відповідальних, прагматичних та здатних домовлятись заради майбутнього Української Держави.
У процесі модернізації України в центрі уваги повинні стати інтереси людини, сім'ї. Реально сьогоднішня структура українського суспільства така: Найбагатші люди, велика буржуазія – до 1% населення. Самодостатні люди – середній клас та потенційно середній прошарок суспільства (ті, хто ставить собі за мету стати середнім класом) – біля двох третин населення. Бідні люди, включаючи злиденних – до однієї третини населення. Наше суспільство має встановити норми соціальної відповідальності для найбагатших, постійно висвітлюючи дотримання ними цих норм. Держава має ввести монетарні адресні соціальні програми для бідних, основою цих програм стануть реформовані місцеві бюджети. Держава і суспільство через реформи повинні приділити найбільшу увагу створенню умов для динамічного формування та розвитку середнього класу в Україні. Мета реформ – забезпечення стартових матеріальних параметрів середнім за достатком сім'ям: власне житло, автомобіль, комп'ютер, спроможність платити за освіту та лікування.Головна державна програма для середнього класу – житлова. Іпотека: 15 років сім'я сплачує кредит за куплене житло, а держава бере на себе оплату двох третин відсотків за кредити банків, а при наявності трьох і більше дітей – всі відсотки. Саме такі реформи нам потрібні, Ви згодні?
Ю.Єхануров: «Вимога корекції політики реформ повинна стати спільною платформою для політичних сил, що опонують владі»
Ю.Єхануров: «Вимога корекції політики реформ повинна стати спільною платформою для політичних сил, що опонують владі»
«Критика Уряду Президентом на останньому розширеному засіданні КМУ, є свідченням того, що влада наблизилась до розуміння критичного стану, в якому перебувають задекларовані рік тому реформи»,- зазначив екс-прем‘єр-міністр Ю.Єхануров.
Така форма критики Уряду, дозволяє зробити висновок, що ця корекція уявляється у дещо примітивному вигляді – як необхідність зміни конкретних персоналій. Одних звільнити, інших – призначити, третіх – залишити при посадах, але щоб знали, що їх також можуть зняти в будь-який момент. Тоді як, на думку Ю.Єханурова, корекція політики реформ повинна передбачати як переоцінку нинішнього стилю управління, так і впровадження низки інституційних змін.
При цьому завдання опозиції полягає не просто у критичній оцінці провалів влади, а, передусім, у формуванні консолідованих альтернативних пропозицій. Саме тому вимога корекції політики реформ повинна стати спільною платформою тих політичних сил, які опонують владі. Ю.Єхануров вважає за доцільне винести на публічне обговорення такі напрямки корекції курсу реформ:
Я позитивно оцінюю те, що Президент приділив увагу конституційній реформі і рух розпочато. Склад Науково-експертної групи питань не викликає – переважно це відомі й потужні фахівці. Проте, вже зараз, виникає декілька питань щодо кінцевої мети та способу її досягнення у процесі, що розпочався з прийняттям указу №224/2011.
По-перше, Президент є гарантом Конституції. В умовах перманентної конституційної кризи, що триває сьомий рік поспіль, цілком нормально виглядає ініціювання Президентом конституційного процесу. Але зі змісту Указу випливає, що Президент лише підтримав ініціативу громадянина Кравчука. При всій повазі до особи першого Президента, його ініціатива – це приватна справа і, навіть, її підтримка з боку Президента цього не змінює. Отже, не зрозуміло - чому так?
По-друге, орган конституційного представництва скликається, а не створюється. Юристам, в тому числі з президентської адміністрації, це добре відомо. Президент має право утворювати консультативні органи та органи виконавчої влади. Проте, виглядає так, що слово «створити» в тексті Указу і заяви Президента не є помилкою, воно вживається свідомо. Звідси запитання: яке це штучне «створіння» планується наділити повноваженнями народного представництва?
По-третє, у своїй заяві Леонід Макарович Кравчук підкреслив, що текст нової Конституції, схвалений Конституційною асамблеєю, має бути прийнятий парламентом. Таким чином, виглядає, що скликання органу конституційного представництва народу України є лише ширмою? Тоді до чого ця гра словами?
Переходимо до практичної реалізації Українського кредо. Долучайтеся, панове!
У одній з позицій програми розвитку країни «Українське кредо», яку я мав честь представити на сторінках Української правди та у своєму блозі, йдеться, що Українська історія – невивчена історія. Ми «гортаємо сторінки» минулого, пропускаючи цілі епохи. Ми даємо оцінки подіям, опираючись на політико-ідеологічні концепти – часто чужі. Ми з’ясовуємо політичні стосунки, жонглюючи історичними фактами, подіями та особистостями. Ми охоче піддаємось спокусі бачити тільки героїку і пафос у минулому, або – тільки невдачі і поразки…
Днями, як президент всеукраїнського благодійного фонду «Україна-ЮНЕСКО», зустрівся з військовими істориками. На зустрічі обговорювали проблему недослідженої української історії середніх віків.
Зокрема, подискутували щодо ініціативи фонду «Україна-ЮНЕСКО» відзначити у 2012 році 650-річчя битви на Синіх Водах. Битва відбулася у 1362 році на території сучасної Кіровоградської області неподалік села Торговиця Новоархангельського району. І поки що мало хто із сучасних істориків може похвалитися тим, що достеменно володіє цією темою чи грунтовно її досліджує. Насправді ж, її значення важко перебільшити, бо результатом битви стало остаточне звільнення сучасної території України від монголо-татарського ярма. Військо, під керівництвом великого князя литовського Ольгерда, складалося з воїнів, що походили з території сучасних Литви, Білорусі та України.
Після зустрічі з військовими істориками я вкотре переконався, що українські військові історики гарні фахівці і справжні патріоти. Надалі ми працюватимемо над маловідомими сторінками української історії спільно.
Ініціатива щодо відзначення ювілею історичної події набула практичних рис. Фонд «Україна-ЮНЕСКО» звернувся з пропозицією про відзначення 650-річчя битви на Синіх Водах до органів державної влади, наукових та громадських організацій Литви, Білорусі та України. Серед запропонованих заходів - проведення міжнародної наукової конференції, випуск ювілейних марки, конверта, монети та науково-популярного фільму, встановлення обеліску… Робота вже почалася.
Долучайтеся, панове!
Відгуки та пропозиції можна надсилати за адресою: unesco@ukr.net
Кожен громадянин робить свій політичний вибір вільно, свідомо та відповідально, відмовляючи у підтримці політичним силам, що розколюють країну, пропагують ідеї реваншу чи послабляють економічну спроможність держави популізмом
Нам не оминути найбільш болючого та актуального запитання: «А що ж маємо робити всі ми, хто любить Україну, для того, щоб навернути її на шлях до процвітання?» Відповідь очевидна: привести до влади чесних та освічених, патріотичних (в широкому сенсі) та прагматичних політиків. А зробити це можна лише на виборах і через вибори.
Ми разом мусимо зламати практику останнього часу, коли, замість конкуренції програм розвитку країни, нам пропонували потішні сутички. Коли, замість свідомого вибору, пропонували голосування за «кумирів», розділивши країну на політичні «фан-клуби». Коли патерналізмом глушили раціоналізм, а популізмом робили контрольний постріл в голову.
Ми повинні вивести країну з глухого кута «вибору без вибору». А якщо говорити чесно і прямо: настав час докорінного оновлення обойми тих, хто вважає себе «політичною елітою».
Ми переконані, що рівність всіх перед законом має своїм коренем готовність кожного жити за його нормами
Питання побудови правової держави належить до тих проблем суспільного життя, які потребують максимальної щирості, громадянської мужності та відповідальності. Подальша самоомана загрожує смертельною небезпекою країні через вкорінення метастазів корупції, правового нігілізму та політичної безвідповідальності.
Нині в Україні діє мовчазний суспільний договір: низи миряться з тим, що верхи живуть поза законом, а верхи поблажливо дозволяють низам дрібні правопорушення в обмін на покору. Так відтворюється кругова порука, яка перетворює правову державу на королівство кривих дзеркал. В ньому злодій, якщо він говорить правильні слова, перетворюється на символ оновлення чи борця з режимом (в залежності від його позиції щодо владного керма). Бізнес трансформується з виробництва товарів і послуг у систему відкатів, хабарів. Правові стосунки між державою та громадянами - на суцільну імітацію. Так формується державний апарат, який не бореться з корупцією, а відтворює її, паразитарна економіка, в якій продукування – ледь не зайвий ланцюг у перерозподілі суспільних благ, та суспільство, в якому жити, нехтуючи законом стає мрією критично великої кількості громадян. Фактично суспільство живе не за законом, а по «понятіях» - неформалізованій системі стосунків, що не враховує базові права і свободи громадянина.
Ми прагнемо жити у конкурентоспроможній країні, яка буде здатною ефективно та наполегливо захищати спільні інтереси всіх громадян на міжнародній арені.
Очевидно, що абсолютна більшість наших співгромадян любить Україну. Кожен по своєму, але щиро і з надією на її велике майбутнє. А чого ж нам не вистачає для цього майбутнього? Ядерної зброї, більшого розміру кордонів, потужної армії, значних покладів природних копалин, власних зон геополітичного впливу, чи підкреслено поважного ставлення сусідів?
Може, почасти й так, але, переконаний, головне в іншому. Ми прагнемо бачити Україну успішної країною, яка стане предметом нашої гордості. Щоб просте виголошення її назви – «У-К-Р-А-Ї-Н-А» - відкривало нам будь-які кордони, забезпечувало вільне пересування та захищало кожного з нас в будь якому куточку світу. Проте сьогодні ані розміри, ані військова потуга, ані природні копалини як такі, не є визначальними факторами, що обумовлюють положення (статус) країни в світі.
В ХХІ сторіччі ступінь успішності будь-якої країни визначається мірою її конкурентоспроможності. Тому саме це – перетворення України з держави, що доганяє розвинуті країни, на державу, що успішно конкурує з найбільш потужними економіками світу, є нашою справжньою спільною метою. Метою, яка не лише зрозуміла та прийнятна на Галичині, Поліссі, Наддніпрянщині, в Криму, на Донбасі, а й здатна згуртувати всіх нас, перетворити наявні (уявні та нав’язані) протиріччя та конфлікти на другорядні дрібниці.
А чи маємо ми для цього можливості? Чи не є така мета бажанням влаштувати чергову гонитву за примарою?
Судіть самі, ось дванадцять складових успіху, за якими експерти Всесвітнього економічного форуму вже майже тридцять років визначають конкурентоспроможність країн: якість суспільних інститутів, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я та початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність ринку товарів та послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, оснащеність новітніми технологіями, розмір ринку, конкурентоздатність бізнесу, інноваційний потенціал.
Скажіть, яка з цих складових є недосяжною?! Якщо, звісно, використовувати владу для вирішення нагальних питань розвитку країну, а не розглядати як інструмент для колекціонування повноважень чи примноження особистого статку. А ефективність опозиційної діяльності не розцінювати виключно з точки зору вміння вставляти дрючки у колеса чи паплюження іміджу держави за її кордонами.
Наша країна може і повинна бути успішною, бо ми маємо все необхідне для покращення рівня її продуктивності вже у середньостроковій перспективі. Необхідно, наприклад, скористатися потребами величезної кількості країн і стати потужним гравцем на світовому продовольчому ринку. Для початку руху в цьому напрямку потрібно лише одне – політична воля керівництва держави, якого б кольору воно не було. А це – вже спільне завдання для всіх нас, хто насправді хоче бачити Україну успішною.
